Psalmen 78

1 Een onderwijzing van Asaf. O mijn volk! neem mijn leer ter oren; neigt ulieder oor tot de redenen mijns monds.

Пісня навча́льна Асафова.

2 Ik zal mijn mond opendoen met spreuken; ik zal verborgenheden overvloediglijk uitstorten, van ouds her;

нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

3 Die wij gehoord hebben en weten ze, en onze vaders ons verteld hebben.

Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

4 Wij zullen het niet verbergen voor hun kinderen, voor het navolgende geslacht, vertellende de loffelijkheden des HEEREN, en Zijn sterkheid, en Zijn wonderen, die Hij gedaan heeft.

того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

5 Want Hij heeft een getuigenis opgericht in Jakob, en een wet gesteld in Israel; die Hij onzen vaderen geboden heeft, dat zij ze hun kinderen zouden bekend maken;

Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

6 Opdat het navolgende geslacht die weten zou, de kinderen, die geboren zouden worden; en zouden opstaan, en vertellen ze hun kinderen;

щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

7 En dat zij hun hoop op God zouden stellen, en Gods daden niet vergeten, maar Zijn geboden bewaren;

І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

8 En dat zij niet zouden worden gelijk hun vaders, een wederhorig en wederspannig geslacht; een geslacht, dat zijn hart niet richtte, en welks geest niet getrouw was met God.

І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

9 (De kinderen van Efraim, gewapende boogschutters, keerden om ten dage des strijds.)

Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

10 Zij hielden Gods verbond niet, en weigerden te wandelen in Zijn wet.

вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

11 En zij vergaten Zijn daden, en Zijn wonderen, die Hij hun had doen zien.

і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

12 Voor hun vaderen had Hij wonder gedaan, in Egypteland, in het veld van Zoan.

Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

13 Hij kliefde de zee, en deed er hen doorgaan; en de wateren deed Hij staan als een hoop.

Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

14 En Hij leidde hen des daags met een wolk, en den gansen nacht met een licht des vuurs.

і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

15 Hij kliefde de rotsstenen in de woestijn, en drenkte hen overvloedig, als uit afgronden.

на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

16 Want Hij bracht stromen voort uit de steenrots, en deed de wateren afdalen als rivieren.

Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

17 Nog voeren zij wijders voort tegen Hem te zondigen, verbitterende den Allerhoogste in de dorre wildernis.

Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

18 En zij verzochten God in hun hart, begerende spijs naar hun lust.

і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

19 En zij spraken tegen God, zij zeiden: Zou God een tafel kunnen toerichten in de woestijn?

І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

20 Ziet, Hij heeft den rotssteen geslagen, dat er wateren uitvloeiden, en beken overvloediglijk uitbraken, zou Hij ook brood kunnen geven? Zou Hij Zijn volke vlees toebereiden?

Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

21 Daarom hoorde de HEERE, en werd verbolgen; en een vuur werd ontstoken tegen Jakob, en toorn ging ook op tegen Israel;

Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

22 Omdat zij in God niet geloofden, en op Zijn heil niet vertrouwden.

бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

23 Daar Hij den wolken van boven gebood, en de deuren des hemels opende;

А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

24 En regende op hen het Man om te eten, en gaf hun hemels koren.

і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

25 Een iegelijk at het brood der Machtigen; Hij zond hun teerkost tot verzadiging.

Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

26 Hij dreef den oostenwind voort in den hemel, en voerde den zuidenwind aan door Zijn sterkte;

Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

27 En regende op hen vlees als stof, en gevleugeld gevogelte als zand der zeeen;

і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

28 En deed het vallen in het midden zijns legers, rondom zijn woningen.

і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

29 Toen aten zij, en werden zeer zat; zodat Hij hun hun lust toebracht.

І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

30 Zij waren nog niet vervreemd van hun lust; hun spijs was nog in hun mond,

Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

31 Als Gods toorn tegen hen opging, dat Hij van hun vetsten doodde, en de uitgelezenen van Israel nedervelde.

а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

32 Boven dit alles zondigden zij nog, en geloofden niet, door Zijn wonderen.

Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

33 Dies deed Hij hun dagen vergaan in ijdelheid, en hun jaren in verschrikking.

— і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

34 Als Hij hen doodde, zo vraagden zij naar Hem, en keerden weder, en zochten God vroeg;

Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

35 En gedachten, dat God hun Rotssteen was, en God, de Allerhoogste, hun Verlosser.

і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

36 En zij vleiden Hem met hun mond, en logen Hem met hun tong.

І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

37 Want hun hart was niet recht met Hem, en zij waren niet getrouw in Zijn verbond.

бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

38 Doch Hij, barmhartig zijnde, verzoende de ongerechtigheid, en verdierf hen niet; maar wendde dikwijls Zijn toorn af, en wekte Zijn ganse grimmigheid niet op.

Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

39 En Hij dacht, dat zij vlees waren, een wind, die henengaat en niet wederkeert.

і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

40 Hoe dikwijls verbitterden zij Hem in de woestijn, deden Hem smart aan in de wildernis!

Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

41 Want zij kwamen alweder, en verzochten God, en stelden den Heilige Israels een perk.

І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

42 Zij dachten niet aan Zijn hand, aan den dag, toen Hij hen van den wederpartijder verloste;

вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

43 Hoe Hij Zijn tekenen stelde in Egypte, en Zijn wonderheden in het veld van Zoan;

як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

44 En hun vloeden in bloed veranderde, en hun stromen, opdat zij niet zouden drinken.

і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

45 Hij zond een vermenging van ongedierte onder hen, dat hen verteerde, en vorsen, die hen verdierven.

Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

46 En Hij gaf hun gewas den kruidworm, en hun arbeid den sprinkhaan.

А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

47 Hij doodde hun wijnstok door den hagel, en hun wilde vijgebomen door vurigen hagelsteen.

Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

48 Ook gaf Hij hun vee den hagel over, en hun beesten aan de vurige kolen.

І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

49 Hij zond onder hen de hittigheid Zijns toorns, verbolgenheid, en verstoordheid, en benauwdheid, met uitzending der boden van veel kwaads.

Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

50 Hij woog een pad voor Zijn toorn; Hij onttrok hun ziel niet van den dood; en hun gedierte gaf Hij aan de pestilentie over.

Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

51 En Hij sloeg al het eerstgeborene in Egypte, het beginsel der krachten in de tenten van Cham.

І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

52 En Hij voerde Zijn volk als schapen, en leidde hen, als een kudde, in de woestijn.

І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

53 Ja, Hij leidde hen zeker, zodat zij niet vreesden; want de zee had hun vijanden overdekt.

І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

54 En Hij bracht hen tot de landpale Zijner heiligheid, tot dezen berg, dien Zijn rechterhand verkregen heeft.

І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

55 En Hij verdreef voor hun aangezicht de heidenen, en deed hen vallen in het snoer hunner erfenis, en deed de stammen Israels in hun tenten wonen.

І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

56 Maar zij verzochten en verbitterden God, den Allerhoogste, en onderhielden Zijn getuigenissen niet.

Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

57 En zij weken terug, en handelden trouwelooslijk, gelijk hun vaders; zij zijn omgekeerd, als een bedriegelijke boog.

і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

58 En zij verwekten Hem tot toorn door hun hoogten, en verwekten Hem tot ijver door hun gesneden beelden.

І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

59 God hoorde het en werd verbolgen, en versmaadde Israel zeer.

Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

60 Dies verliet Hij den tabernakel te Silo, de tent, die Hij tot een woning gesteld had onder de mensen.

і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

61 En Hij gaf Zijn sterkte in de gevangenis, en Zijn heerlijkheid in de hand des wederpartijders.

і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

62 En Hij leverde Zijn volk over ten zwaarde, en werd verbolgen tegen Zijn erfenis.

І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

63 Het vuur verteerde hun jongelingen, en hun jonge dochters werden niet geprezen.

його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

64 Hun priesters vielen door het zwaard, en hun weduwen weenden niet.

його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

65 Toen ontwaakte de Heere, als een slapende, als een held, die juicht van den wijn.

Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

66 En Hij sloeg Zijn wederpartijders aan het achterste; Hij deed hun eeuwige smaadheid aan.

і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

67 Doch Hij verwierp de tent van Jozef, en den stam van Efraim verkoos Hij niet.

Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

68 Maar Hij verkoos den stam van Juda, den berg Sion, dien Hij liefhad.

а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

69 En Hij bouwde Zijn heiligdom als hoogten, als de aarde, die Hij gegrond heeft in eeuwigheid.

І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

70 En Hij verkoos Zijn knecht David, en nam hem van de schaapskooien;

І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

71 Van achter de zogende schapen deed Hij hem komen, om te weiden Jakob, Zijn volk, en Israel, Zijn erfenis.

від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

72 Ook heeft hij hen geweid naar de oprechtheid zijns harten, en heeft hen geleid met een zeer verstandig beleid zijner handen.

і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!