Θρῆνοι 3
1 ἐγὼ ἀνὴρ ὁ βλέπων πτωχείαν ἐν ῥάβδῳ θυμοῦ αὐτοῦ ἐπ’ ἐμέ
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 παρέλαβέν με καὶ ἀπήγαγεν εἰς σκότος καὶ οὐ φῶς
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 πλὴν ἐν ἐμοὶ ἐπέστρεψεν χεῖρα αὐτοῦ ὅλην τὴν ἡμέραν
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 ἐπαλαίωσεν σάρκας μου καὶ δέρμα μου ὀστέα μου συνέτριψεν
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 ἀνῳκοδόμησεν κατ’ ἐμοῦ καὶ ἐκύκλωσεν κεφαλήν μου καὶ ἐμόχθησεν
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 ἐν σκοτεινοῖς ἐκάθισέν με ὡς νεκροὺς αἰῶνος
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 ἀνῳκοδόμησεν κατ’ ἐμοῦ καὶ οὐκ ἐξελεύσομαι ἐβάρυνεν χαλκόν μου
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 καί γε κεκράξομαι καὶ βοήσω ἀπέφραξεν προσευχήν μου
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 ἀνῳκοδόμησεν ὁδούς μου ἐνέφραξεν τρίβους μου ἐτάραξεν
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 ἄρκος ἐνεδρεύουσα αὐτός μοι λέων ἐν κρυφαίοις
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 κατεδίωξεν ἀφεστηκότα καὶ κατέπαυσέν με ἔθετό με ἠφανισμένην
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 ἐνέτεινεν τόξον αὐτοῦ καὶ ἐστήλωσέν με ὡς σκοπὸν εἰς βέλος
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 εἰσήγαγεν τοῖς νεφροῖς μου ἰοὺς φαρέτρας αὐτοῦ
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 ἐγενήθην γέλως παντὶ λαῷ μου ψαλμὸς αὐτῶν ὅλην τὴν ἡμέραν
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 ἐχόρτασέν με πικρίας ἐμέθυσέν με χολῆς
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 καὶ ἐξέβαλεν ψήφῳ ὀδόντας μου ἐψώμισέν με σποδόν
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 καὶ ἀπώσατο ἐξ εἰρήνης ψυχήν μου ἐπελαθόμην ἀγαθὰ
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 καὶ εἶπα ἀπώλετο νεῖκός μου καὶ ἡ ἐλπίς μου ἀπὸ κυρίου
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 ἐμνήσθην ἀπὸ πτωχείας μου καὶ ἐκ διωγμοῦ μου πικρίας καὶ χολῆς μου
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 μνησθήσεται καὶ καταδολεσχήσει ἐπ’ ἐμὲ ἡ ψυχή μου
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 ταύτην τάξω εἰς τὴν καρδίαν μου διὰ τοῦτο ὑπομενῶ
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 ἀγαθὸς κύριος τοῖς ὑπομένουσιν αὐτόν ψυχῇ ἣ ζητήσει αὐτὸν ἀγαθὸν
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 καὶ ὑπομενεῖ καὶ ἡσυχάσει εἰς τὸ σωτήριον κυρίου
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 ἀγαθὸν ἀνδρὶ ὅταν ἄρῃ ζυγὸν ἐν νεότητι αὐτοῦ
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 καθήσεται κατὰ μόνας καὶ σιωπήσεται ὅτι ἦρεν ἐφ’ ἑαυτῷ
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 δώσει τῷ παίοντι αὐτὸν σιαγόνα χορτασθήσεται ὀνειδισμῶν
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 ὅτι οὐκ εἰς τὸν αἰῶνα ἀπώσεται κύριος
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 ὅτι ὁ ταπεινώσας οἰκτιρήσει κατὰ τὸ πλῆθος τοῦ ἐλέους αὐτοῦ
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 ὅτι οὐκ ἀπεκρίθη ἀπὸ καρδίας αὐτοῦ καὶ ἐταπείνωσεν υἱοὺς ἀνδρός
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 τοῦ ταπεινῶσαι ὑπὸ τοὺς πόδας αὐτοῦ πάντας δεσμίους γῆς
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 τοῦ ἐκκλῖναι κρίσιν ἀνδρὸς κατέναντι προσώπου ὑψίστου
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 καταδικάσαι ἄνθρωπον ἐν τῷ κρίνεσθαι αὐτὸν κύριος οὐκ εἶπεν
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 τίς οὕτως εἶπεν καὶ ἐγενήθη κύριος οὐκ ἐνετείλατο
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 ἐκ στόματος ὑψίστου οὐκ ἐξελεύσεται τὰ κακὰ καὶ τὸ ἀγαθόν
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 τί γογγύσει ἄνθρωπος ζῶν ἀνὴρ περὶ τῆς ἁμαρτίας αὐτοῦ
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 ἐξηρευνήθη ἡ ὁδὸς ἡμῶν καὶ ἠτάσθη καὶ ἐπιστρέψωμεν ἕως κυρίου
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 ἀναλάβωμεν καρδίας ἡμῶν ἐπὶ χειρῶν πρὸς ὑψηλὸν ἐν οὐρανῷ
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 ἡμαρτήσαμεν ἠσεβήσαμεν καὶ οὐχ ἱλάσθης
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 ἐπεσκέπασας ἐν θυμῷ καὶ ἀπεδίωξας ἡμᾶς ἀπέκτεινας οὐκ ἐφείσω
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 ἐπεσκέπασας νεφέλην σεαυτῷ εἵνεκεν προσευχῆς
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 καμμύσαι με καὶ ἀπωσθῆναι ἔθηκας ἡμᾶς ἐν μέσῳ τῶν λαῶν
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 διήνοιξαν ἐφ’ ἡμᾶς τὸ στόμα αὐτῶν πάντες οἱ ἐχθροὶ ἡμῶν
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 φόβος καὶ θυμὸς ἐγενήθη ἡμῖν ἔπαρσις καὶ συντριβή
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 ἀφέσεις ὑδάτων κατάξει ὁ ὀφθαλμός μου ἐπὶ τὸ σύντριμμα τῆς θυγατρὸς τοῦ λαοῦ μου
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 ὁ ὀφθαλμός μου κατεπόθη καὶ οὐ σιγήσομαι τοῦ μὴ εἶναι ἔκνηψιν
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 ἕως οὗ διακύψῃ καὶ ἴδῃ κύριος ἐξ οὐρανοῦ
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 ὁ ὀφθαλμός μου ἐπιφυλλιεῖ ἐπὶ τὴν ψυχήν μου παρὰ πάσας θυγατέρας πόλεως
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 θηρεύοντες ἐθήρευσάν με ὡς στρουθίον οἱ ἐχθροί μου δωρεάν
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 ἐθανάτωσαν ἐν λάκκῳ ζωήν μου καὶ ἐπέθηκαν λίθον ἐπ’ ἐμοί
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 ὑπερεχύθη ὕδωρ ἐπὶ κεφαλήν μου εἶπα ἀπῶσμαι
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 ἐπεκαλεσάμην τὸ ὄνομά σου κύριε ἐκ λάκκου κατωτάτου
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 φωνήν μου ἤκουσας μὴ κρύψῃς τὰ ὦτά σου εἰς τὴν δέησίν μου
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 εἰς τὴν βοήθειάν μου ἤγγισας ἐν ᾗ σε ἡμέρᾳ ἐπεκαλεσάμην εἶπάς μοι μὴ φοβοῦ
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 ἐδίκασας κύριε τὰς δίκας τῆς ψυχῆς μου ἐλυτρώσω τὴν ζωήν μου
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 εἶδες κύριε τὰς ταραχάς μου ἔκρινας τὴν κρίσιν μου
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 εἶδες πᾶσαν τὴν ἐκδίκησιν αὐτῶν εἰς πάντας διαλογισμοὺς αὐτῶν ἐν ἐμοί
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 ἤκουσας τὸν ὀνειδισμὸν αὐτῶν πάντας τοὺς διαλογισμοὺς αὐτῶν κατ’ ἐμοῦ
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 χείλη ἐπανιστανομένων μοι καὶ μελέτας αὐτῶν κατ’ ἐμοῦ ὅλην τὴν ἡμέραν
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 καθέδραν αὐτῶν καὶ ἀνάστασιν αὐτῶν ἐπίβλεψον ἐπὶ τοὺς ὀφθαλμοὺς αὐτῶν
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 ἀποδώσεις αὐτοῖς ἀνταπόδομα κύριε κατὰ τὰ ἔργα τῶν χειρῶν αὐτῶν
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 ἀποδώσεις αὐτοῖς ὑπερασπισμὸν καρδίας μόχθον σου αὐτοῖς
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 καταδιώξεις ἐν ὀργῇ καὶ ἐξαναλώσεις αὐτοὺς ὑποκάτω τοῦ οὐρανοῦ κύριε
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
