Proverbiorum 9
1 Sapientia ædificavit sibi domum, excidit columnas septem.
Мудрість свій дім збудувала, сім стовпі́в своїх ви́тесала.
2 Immolavit victimas suas, miscuit vinum, et proposuit mensam suam.
Зарізала те, що було на зарі́з, змішала вино своє, і трапе́зу свою пригото́вила.
3 Misit ancillas suas ut vocarent ad arcem, et ad mœnia civitatis:
Дівчат своїх вислала, і кличе вона на висо́тах міськи́х:
4 Siquis est parvulus, veniat ad me. Et insipientibus locuta est:
„Хто бідний на розум, хай при́йде сюди, “а хто нерозумний, говорить йому:
5 Venite, comedite panem meum, et bibite vinum quod miscui vobis.
„Ходіть, споживайте із хліба мого́, та пийте з вина, що його́ я змішала!
6 Relinquite infantiam, et vivite, et ambulate per vias prudentiæ.
Покиньте глупо́ту — і будете жити, і ходіте дорогою розуму!“
7 Qui erudit derisorem, ipse iniuriam sibi facit: et qui arguit impium, sibi maculam generat.
Хто карта́є насмішника, той собі га́ньбу бере, хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває.
8 Noli arguere derisorem, ne oderit te. Argue sapientem, et diliget te.
Не доріка́й пересмі́шникові, щоб тебе не знена́видів він, ви́картай мудрого — й він покохає тебе.
9 Da sapienti occasionem, et addetur ei sapientia. Doce iustum, et festinabit accipere.
Дай мудрому — й він помудріє іще, навчи праведного — і прибі́льшить він мудрости!
10 Principium sapientiæ timor Domini: et scientia sanctorum, prudentia.
Страх Госпо́дній — початок премудрости, а пізна́ння Святого — це розум, —
11 Per me enim multiplicabuntur dies tui, et addentur tibi anni vitæ.
бо мною помно́жаться дні твої, і додаду́ть тобі ро́ків життя.
12 Si sapiens fueris, tibimetipsi eris: si autem illusor, solus portabis malum.
Якщо ти змудрів — то для себе змудрів, а як станеш насмі́шником, сам понесе́ш!
13 Mulier stulta et clamosa, plenaque illecebris, et nihil omnino sciens,
Жінка безглу́зда крикли́ва, нерозумна, і нічого не знає!
14 sedit in foribus domus suæ super sellam in excelso urbis loco,
Сідає вона на сидінні при вході до дому свого́, на висо́костях міста,
15 ut vocaret transeuntes per viam, et pergentes itinere suo:
щоб кликати тих, хто дорогою йде, хто путтю своєю просту́є:
16 Qui est parvulus, declinet ad me. Et vecordi locuta est:
„Хто бідний на розум, хай при́йде сюди, “а хто нерозумний, то каже йому́:
17 Aquæ furtivæ dulciores sunt, et panis absconditus suavior.
„Вода кра́дена — солодка, і приє́мний прихо́ваний хліб“.
