Книга пророка Амоса 6

1 Люте уничижающым Сиона и уповающым на гору Самарийскую: оымаша начатки языков, и внидоша к ним дом Израилев.

Горе безпе́чним на Сіоні, тим, хто наді́ється на самарійськую го́ру, тим шляхе́тним „першого з наро́дів“, до яких прибува́є Ізраїлів дім!

2 Мимоидите Халану вси и видите, и прейдите оттуду во Емаф великий и снидите оттуду в Геф иноплеменников, крепчайшыя от всех царств сих, аще болши суть пределы их предел ваших?

Перейді́ть до Калне́ та й побачте, і звідти підіть до Гама́ту великого, і зійді́ть до Ґату филисти́млян! Чи ліпші вони від цих царств? Чи їхня границя більша за вашу границю?

3 Приходящии в день зол, приближающиися и прикасающиися субботам лживым,

День нещастя вважаєте ви за далекий, а час насильства зближа́єте!

4 спящии на одрех от костей слоновых и ласкосердствующии на постелех своих, ядущии козлища от паств и телцы млеком питаемы от среды стад:

Ви виле́жуєтеся на ло́жах з слоно́вої кости і вива́люєтесь на постелях своїх, і їсте барані́в із отари та ситих теля́т із обо́ри.

5 плещущии ко гласу пищалей, аки стояща мнеша, а не яко бежаща:

Під гу́сла співаєте ви, мов Давид, ви музичні знаря́ддя собі видумля́єте.

6 пиющии процеженое вино и первыми вонями мажущиися, и не страдаху ничесоже в сокрушении Иосифове.

Ви вино попива́єте ча́шами, і намащуєтесь добірною оливою, і над спусто́шенням Йо́сипа не вболіва́єте.

7 Сего ради ныне пленницы будут от начала сильных, и отимется ржание конско от Ефрема.

Тому́ вони пі́дуть тепер на вигна́ння на чолі́ полоне́них, і перестане крик ви́пещених.

8 Яко клятся Господь Собою, глаголет Господь Бог Сил: понеже гнушаюся аз всею укоризною Иакова и села его возненавидех, и отвергу град со всеми живущими в нем.

Господь присягнув був Своєю душею, говорить Господь, Бог Савао́т: Пишно́тою Якова бриджу, і пала́ти його Я нена́виджу, і видам те місто та все, що є в ньо́му.

9 И будет, аще останутся десять мужей во единем дому, умрут, и останутся остаточнии:

І бу́де, якщо десять лю́да зоста́нуться в домі одно́му, то й вони повмирають.

10 и возмут свои их, и понудятся изнести кости их из дому. И речет настоятелем дому: еще ли есть у тебе? И речет: несть еще. И речет: молчи, не именования ради имене Господня.

І його візьме родич та й спалить його, щоб ви́нести кості із дому, і скаже до того, хто буде в сере́дині дому: „Чи ще є хто з тобою?“А той відповість: „ Вже немає ніко́го!“і скаже той: „Тихше, бо не згадується Йме́ння Господа!“

11 Понеже, се, Господь заповедает и побиет дом великий толчением и дом малый разседением.

Бо Господь ось накаже, — і ворог розі́б'є великий той дім на відла́мки, а дім мали́й — на тріски́.

12 Аще поженут в камениях кони? И аще умолкнут в женстем полу? Яко обратисте на гнев суд, и плод правды на горесть,

Чи бігають коні по ске́лі? Чи хто виоре море худобою? Таж ви суд обернули на гіркість, а плід справедливости — на поли́н!

13 веселящиися ни о единем слове блазе, глаголющии: не крепостию ли нашею имамы роги?

Ви марно́тою тішитеся та говорите: Хіба ж ми не власною силою набули́ собі роги?

14 Темже, се, Аз воздвигну на вы, доме Израилев, язык, глаголет Господь Бог Сил, и сокрушат вас еже не внити во Емаф и до водотечи западов.

Бо ось Я поставлю наро́д проти вас, доме Ізраїлів, — каже Госпо́дь, Бог Савао́т, — і вони вас потиснуть ізвідти, де йдуть до Гама́ту, аж до степово́го пото́ку!