Книга Иова 2
1 Бысть же яко день сей, и приидоша Ангели Божии предстати пред Господем, и диавол прииде посреде их предстати пред Господем.
І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати перед Господом; і прийшов також сатана́ поміж ними, щоб стати перед Господом.
2 И рече Господь диаволу: откуду ты грядеши? Тогда рече диавол пред Господем: прошед поднебесную и обшед всю землю, приидох.
І сказав Господь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрував по землі та й перейшов її“.
3 И рече Господь ко диаволу: внял ли еси убо (мыслию твоею) рабу Моему Иову? Яко несть такова от сущих на земли: человек незлобив, истинен, непорочен, богочестив, удаляяся от всякаго зла, еще же придержится незлобия: ты же рекл еси имения его погубити вотще.
І сказав Господь до сатани́: „Чи звернув ти увагу на раба Мого Йо́ва? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без при́воду його зруйнувати“.
4 Отвещав же диавол Господеви, рече: кожу за кожу, и вся, елика имать человек, даст за душу свою:
І відповів сатана Господе́ві й сказав: „Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою.
5 обаче посли руку Твою и коснися костем его и плоти его, аще не в лице Тя благословит.
Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до косте́й його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?“
6 Рече же Господь диаволу: се, предаю ти его, токмо душу его соблюди.
І сказав Господь до сатани: „Ось він у руці твоїй, — тільки душу його бережи!“
7 Изыде же диавол от лица Господня и порази Иова гноем лютым от ногу даже до главы.
І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояко́м від стопи́ ноги́ його аж до його че́репа.
8 И взя (Иов) чреп, да острогает гной свой, и той седяше на гноищи вне града.
А той узяв собі черепка́, щоб шкре́бти себе. І він сидів серед по́пелу.
9 но рцы глагол некий ко Господу и умри.
І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“
10 Он же воззрев рече к ней: вскую яко едина от безумных жен возглаголала еси? Аще благая прияхом от руки Господни, злых ли не стерпим? Во всех сих приключившихся ему, ничимже согреши Иов устнама пред Богом (и не даде безумия Богу).
А він до неї відказав: „Ти гово́риш отак, як гово́рить яка з божеві́льних! Чи ж ми бу́дем приймати від Бога добре, а злого не при́ймем?“При всьому тому Йов не згрішив своїми устами.
11 Услышавше же трие друзие его вся злая нашедшая нань, приидоша кийждо от своея страны к нему: Елифаз Феманский царь, Валдад Савхейский властитель, Софар Минейский царь: и приидоша к нему единодушно утешити и посетити его.
I почули троє при́ятелів Йо́вових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприхо́дили кожен з місця свого: теманя́нин Еліфа́з, шух'я́нин Бідда́д та наама́тянин Цофа́р. І вмовилися вони прийти ра́зом, щоб похитати головою над ним та поті́шити його.
12 Увидевше же его издалеча, не познаша, и возопивше гласом велиим восплакашася, растерзавше кийждо одежду свою и посыпавше перстию главы своя:
І звели́ вони зда́лека очі свої, — і не пізна́ли його. І підне́сли вони голос свій, та й заголоси́ли, і розде́рли кожен одежу свою, і кидали по́рох над своїми головами аж до неба.
13 седеша при нем седмь дний и седмь нощей, и никтоже от них возглагола к нему словесе: видяху бо язву люту сущу и велику зело.
І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ноче́й, і ніхто не промо́вив до нього ні слова, бо вони ба́чили, що біль його ве́льми великий
