Псалтирь 50

1 Бог Богов Господь глагола, и призва землю от восток солнца до запад.

Псалом Асафів.

2 От Сиона благолепие красоты Его:

Із Сіону, корони краси́, Бог явився в промі́нні!

3 Бог яве приидет, Бог наш, и не премолчит: огнь пред Ним возгорится, и окрест Его буря зелна.

Прихо́дить наш Бог, — і не буде мовчати: палю́чий огонь перед Ним, а круг Нього все бу́риться сильно!

4 Призовет небо свыше, и землю, разсудити люди Своя.

Він покличе згори́ небеса́, і землю — наро́д Свій судити:

5 Соберите Ему преподобныя Его, завещающыя завет Его о жертвах.

„Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною“.

6 И возвестят небеса правду Его: яко Бог судия есть.

І небеса́ звістять правду Його, що Бог — Він суддя. (Се́ла)

7 Услышите, людие Мои, и возглаголю вам, Израилю, и засвидетелствую тебе: Бог, Бог твой есмь Аз.

„Слухай же ти, Мій наро́де, бо буду ось Я говорити, Ізра́їлеві, і буду сві́дчить на тебе: Бог, Бог твій Я!

8 Не о жертвах твоих обличу тя, всесожжения же твоя предо Мною суть выну:

Я бу́ду карта́ти тебе не за жертви твої, — бо все передо Мною твої цілопа́лення,

9 не прииму от дому твоего телцев, ниже от стад твоих козлов.

не візьму́ Я бичка з твого дому, ні козлів із коша́р твоїх,

10 Яко Мои суть вси зверие дубравнии, скоти в горах и волове:

бо належить Мені вся лісна́ звірина́ та худоба із тисячі гір,

11 познах вся птицы небесныя, и красота селная со Мною есть.

Я знаю все пта́ство гірське́, і звір польови́й при Мені!

12 Аще взалчу, не реку тебе: Моя бо есть вселенная и исполнение ея.

Якби був Я голодний, тобі б не сказав, — бо Моя вся вселе́нна й усе, що на ній!

13 Еда ям мяса юнча? Или кровь козлов пию?

Чи Я м'ясо бичкі́в спожива́ю, і чи п'ю кров козлів?

14 Пожри Богови жертву хвалы и воздаждь Вышнему молитвы твоя:

Принось Богові в жертву подя́ку, і виконуй свої обітниці Всеви́шньому,

15 и призови Мя в день скорби твоея, и изму тя, и прославиши Мя.

і до Мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж просла́виш Мене!“

16 Грешнику же рече Бог: вскую ты поведаеши оправдания Моя и восприемлеши завет Мой усты твоими?

А до грішника Бог промовляє: „Чого́ про устави Мої розповідаєш, і чого́ заповіта Мого на уста́х своїх но́сиш?

17 Ты же возненавидел еси наказание и отвергл еси словеса Моя вспять.

Ти ж науку знена́видів, і поза себе слова́ Мої ви́кинув.

18 Аще видел еси татя, текл еси с ним, и с прелюбодеем участие твое полагал еси:

Як ти злодія бачив, то бі́гав із ним, і з перелюбниками накладав.

19 уста твоя умножиша злобу, и язык твой сплеташе льщения:

Свої уста пускаєш на зло, і язик твій ома́ну плете́.

20 седя на брата твоего клеветал еси и на сына матере твоея полагал еси соблазн.

Ти сидиш, проти брата свого нагово́рюєш, поголо́ски пускаєш про сина своєї матері.

21 Сия сотворил еси, и умолчах, вознепщевал еси беззаконие, яко буду тебе подобен: обличу тя и представлю пред лицем твоим грехи твоя.

Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти ду́мав, що Я такий са́мий, як ти. Тому буду картати тебе, і ви́ложу все перед очі твої!

22 Разумейте убо сия, забывающии Бога, да не когда похитит, и не будет избавляяй.

Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопи́в, — бо не буде кому рятува́ти!

23 Жертва хвалы прославит Мя, и тамо путь, имже явлю ему спасение Мое.

Хто жертву подяки прино́сить, той шанує Мене; а хто на дорогу Свою уважа́є, Боже спасі́ння йому покажу́!“