Приповісті 7
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
Сыне, храни моя словеса, моя же заповеди скрый у себе. Сыне, чти Господа, и укрепишися: кроме же Его не бойся иного.
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
Храни моя заповеди, и поживеши, словеса же моя яко зеницы очию:
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
обложи же ими твоя персты, напиши же я на скрижали сердца твоего.
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
Нарцы премудрость сестру тебе быти, разум же знаемь сотвори тебе,
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
да тя соблюдет от жены чуждия и лукавыя, аще тя словесы льстивыми облагати начнет:
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
оконцем бо из дому своего на пути приничущи,
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
егоже аще узрит от безумных чад юношу скудоумна,
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
проходящаго мимо угла в распутиих дому ея
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
и глаголющаго в темный вечер, егда упокоение будет нощное и мрачное:
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
жена же срящет его, зрак имущи прелюбодейничь, яже творит юных парити сердцам: воскрилена же есть и блудна,
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
в дому же не почивают нозе ея:
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
время бо некое вне глумится, время же на распутиих при всяцем угле приседит:
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
потом емши лобзает его, безстудным же лицем речет к нему:
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
жертва мирна ми есть, днесь воздаю обеты моя:
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
сего ради изыдох в сретение тебе, желающи лица твоего, обретох тя:
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
простиралами покрых одр мой, коврами же сугубыми постлах, иже от Египта,
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
шафраном посыпах ложе мое и дом мой корицею:
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
прииди и насладимся любве даже до утра, гряди и поваляемся в похоти:
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
несть бо мужа моего в дому, отиде в путь далече,
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
доволно сребра взя с собою, по многих днех возвратится в дом свой.
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
И прельсти его многою беседою, тенетами же устен (в блуд) привлече его.
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
Он же абие последова ей объюродев, и якоже вол на заколение ведется, и яко пес на узы,
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
или яко елень уязвлен стрелою в ятра: и спешит яко птица в сеть, не ведый, яко на душу свою течет.
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
Ныне убо, сыне, послушай мене и внимай глаголом уст моих,
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
да не уклонится в пути ея сердце твое,
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
и да не прельстишися в стезях ея: многих бо уязвивши низверже, и безчисленни суть, ихже убила есть:
